Естетичні погляди письменника
Стендаль створив свою естетичну теорію, у якій він виявив себе як справжній новатор. Йдучи за французькими просвітителями, він вважав, що єдиним джерелом духовного життя людини є сприйняття матеріального світу за допомогою відчуттів, і запровадив теорію про соціально-історичну зумовленість мистецтва.
«Я не можу уявити собі мистецтва поза соціальними умовами, в яких перебував той чи інший народ. Вони і лише вони зумовлювали його силу та його слабкість, надавали йому значущості або перетворювали у вульгарність», - писав Стендаль. Жанром, який найповніше відповідав завданням тогочасного французького мистецтва, Стендаль вважав соціально-психологічний роман, що здатний, на його думку, показати широку й правдиву картину дійсності з соціальними контрастами та живою боротьбою людських пристрастей. Він вимагав лаконічної простоти викладу, відтвореної виразністю кожного слова. Проблеми естетики невіддільні від життєвої філософії та філософії Стендаля. Ось яке визначення дав письменник поняттю «мистецтво» - «обіцянка щастя». Це означає, що мистецтво має відображати наші внутрішні потреби, задовольняти наше інстинктивне прагнення бачити втілення бажаної свободи хоча б на ідеальному рівні.
Відмінна риса стилю Стендаля - психологізм, витоки якого слід шукати в «я» Анрі Бейля, який поєднував у собі надзвичайну чутливість і розвинений інтелектуалізм. Свою нестримну пристрасну натуру він завжди намагався тримати під жорстоким контролем розуму. Його завжди цікавили непрості з психологічного погляду ситуації та моделі поведінки. Стендаль - письменник-психолог, який досягнув великого уміння розкривати діалектику внутрішнього життя людини. Ключове поняття Стендаля-психолога - «кристалізація почуття». Ось як викладав суть «теорії» «кристалізація почуттів» А. Моруа: «На думку Стендаля, кохання - почуття суб'єктивне, і воно більшою мірою залежить від того, хто кохає, ніж від самого предмета кохання. Ми не дивимось тверезими очима на кохану жінку, ми прикрашаємо її рисами, яких у неї немає. У соляних копальнях Зальцбурга залишають суху гілку; це чорна і потворна гілка, але коли наступного дня за нею повертаються, вона вже вся укрита кристаликами солі. Жінка, в яку ми закохані, нагадує цю гілку. Сама по собі вона не є якоюсь особливою, але сила кохання, яку збільшують розлука та сумніви, прикрашає предмет нашої пристрасті, поблискуючи кристалами, і жінка постає зовсім не такою, якою вона є насправді. Це солодке божевілля і надає життю певного сенсу», - твердить Стендаль.
Разом із психологічним аналізом Стендаль проводить глибоке соціальне дослідження у своїх творах, подаючи замальовки звичаїв французького суспільства. Письменник відгукується на всі найважливіші політичні й соціальні проблеми свого часу, нерідко беручи участь у полеміці з окремих питань.
І, нарешті, психологізм і соціальний аналіз поєднуються у Стендаля з філософською глибиною таких проблем, як «свобода», «щастя», «успіх», «роль мистецтва у світі» та багато інших. Це все дає змогу вважати його одним із «вічних супутників» людства на важкому шляху духовних шукань.
Прагнучи виявити специфіку та призначення мистецтва нового часу, Стендаль формує принцип реалізму, називаючи це мистецтво романтичним, оскільки терміну «реалізм» на той час ще не було (до вжитку він був уведений лише в 1850-ті роки). «Досліджувати - у цьому все ХІХ ст.» - ось основний принцип нового мистецтва. Переосмислюючи принцип історизму, Стендаль наполягає на використанні історичних сюжетів не тільки в історичних, а й у сучасних творах, вимагаючи правдивого зображення дійсності. Він вважає мистецтво «дзеркалом», яке відображає «то небесну блакить, то багно доріг». Але це не фотографічне відображення. Письменник має право на вибір ситуацій і персонажів, потрібних для розв'язання художнього завдання, на узагальнення, що перетворює правду життя на мистецьку істину.